Чесна біографія ВІКТОРА ЮЩЕНКА
* Автор принципово називає речі своїми іменами, а саме: КҐБ, СССР, КПСС, ҐКЧП, ОМОН тощо.
• 1954, 23 лютого — народився в глухому селі на Сумщині де 1971 р. закінчив середню школу.
• 1975 — закінчує найкорумпованіший, за свідченням експертів, у Радянській Україні Тернопільський фінансово-економічни й інститут за спеціальністю бухгалтерський облік у сільському господарстві, отримуючи кваліфікацію бухгалтера.
• 1975, серпень_вересень — працює заступником головного бухгалтера колгоспу імені 40-річчя Жовтня в селі Ярове на Івано-Франківщині.
• 1975, жовтень — 1976, листопад — служить у прикордонних військах, що входили до структури КҐБ СССР*.
• 1976, грудень — 1985, липень — п’ять місяців працює економістом, а потім вісім років поспіль керує відділенням Держбанку в селищі Ульянівка на рідній Сумщині.
• 1977 — стає членом КПСС.
(Цей факт ретельно приховується після повалення ҐКЧП у 1991 р. Як і те, що він був випускником відділення «пропагандистська майстерність» факультету ідеологічних кадрів Університету марксизму-ленінізму з червоним дипломом пропагандиста. Відомості про вихід із КПСС відсутні. Подальша партійна кар’єра поновлюється в лютому 1996 р. — з посади члена політради НДП — партії, створеної на підтримку політики Президента Леоніда Кучми. У 2002 р. обирається народним депутатом за квотою Молодіжної партії України у виборчому списку блоку «Наша Україна»).
• 1985, липень — з’являється в Києві, де влаштовується в республіканську контору Держбанку СССР.
• 1986, квітень — дослужується до заступника начальника управління кредитування сільського господарства республіканської контори Держбанку СССР.
• 1989, грудень — призначається заступником голови правління республіканської контори Агропромислового банку СССР, що в 1991 р. постає як Акціонерний комерційний агропромбанк «Україна» (АК АПБ «Україна»).
• 1989, грудень — 1992, лютий — перша велика з низки оборудок, після якої 804 млн руб. кредитних сум зникають з банку безповоротно.
• 1992, червень — через АК АПБ «Україна» у США на рахунки фірм «Vortex» і «Yokomura» перераховує для конвертації 15 млрд руб., що перевищує $ 233 млн. Фактично кожен «маленький» українець був пограбований на $ 5.
• 1992, вересень — Генпрокуратура України порушує кримінальну справу стосовно посадових осіб АК АПБ «Україна» та СП «СИПМА», їм інкримінується незаконне перерахування в Ґосбанк Росії 2 млрд руб. для конвертації на $ 31,111 млн (80 томів справи зберігаються в архіві Генпрокуратури).
• 1993, січень — з посади першого заступника голови правління АК АПБ «Україна» призначається головою правління Національного банку України, завдяки чому отримав право власного підпису на українських грошах.
• 1993 — знайомиться в літаку з 32-річною американкою Катрін Клер, стосунки з якою згодом призводять до остаточного розриву з першою дружиною Світланою та двома їх малолітніми дітьми.
• 1993, грудень — за одинадцять місяців головування в Нацбанку рівень інфляції в Україні, за даними Світового банку, стає найвищим у світі — 10 000%.
• 1997, травень — 1998, січень — розміщує на депозитах банку «Credit Suisse First Boston Ltd» (Кіпр) валютні резерви Національного банку України в розмірі $ 580 млн, з яких повернуто лише 85 млн (іншу частину валютних резервів переказує в московський «Національний резервний банк»).
• 1998 — захищає в Українській академії банківської справи кандидатську дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні».
• 1998 — спільно з давнім наставником і «учителем» Вадимом Гетьманом ущент розвалює ринок облігацій внутрішньої державної позики, внаслідок чого Україна втрачає $ 3 млрд валютних резервів.
• 1998, кінець року — після п’ятирічного знайомства одружується з громадянкою США Катрін Клер.
• 1999, березень — відмовляється від висування кандидатом у Президенти України через високий рейтинг Леоніда Кучми, завдяки якому в серпні того ж року починається виплата заборгованостей по зарплатам і пенсіям.
• 1999, грудень — призначається прем’єром України для втілення тридцяти декретних указів Президента Леоніда Кучми, виданих протягом літа-осені 1999 р. з метою підвищення добробуту українського народу.
• 2000, перше півріччя — за потурання прем’єра ціни на м’ясо зростають на 31,6%, цукор — на 64,5%; ціни на зерно спекулятивно здіймаються втричі.
• 2001, лютий — як прем’єр міністр підписує заяву, в якій політичні організації, що згодом виступають на його підтримку, опосередковано називаються «фашистськими».
• 2001, травень — нищівна критика з боку Верховної Ради, Указом Президента усувається з посади прем’єр-міністра.
• 2001, серпень — 2002, квітень — директор Українсько-Російсько го інституту менеджменту та бізнесу ім. Бориса Єльцина при Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП).
• 2001, грудень — у змові з комуністами за винагороду від столичного голови Олександра Омельченка дає вказівку Петру Порошенку усунути з посади першого заступника голови Верховної Ради Віктора Медведчука.
• 2002 — на чолі блоку з десяти партій «Наша Україна» виграє парламентські вибори і в коаліції чотирьох фракцій (КПУ, СПУ та блоку Юлії Тимошенко) опиняється в парламентській меншості.
• 2003 — провалює спроби структурування коаліції чотирьох фракцій у Верховній Раді.
• 2004, липень — стає «героєм» першої в Україні книги-розслідування про тіньову комерцію та фінансові махінації
«Ющенко: історія хвороби».
• 2004, серпень — стає прискіпливим читачем книги відомого журналіста Володимира Скачка «Журналіст проти «месії». Фрагменти несприйняття».
Замість прологу
ПРОДУКТ ЧОРНОГО ПІАРУ
«…Сьогодні я звертаюсь до всіх, хто носить у душі віру в Світле Христове Воскресіння, хто намгається попри все будувати своє життя та життя своїх родин за Заповідями Господніми. По собі знаю, як це не просто — зберігати цю віру у світі, де ще так багато несправедливості, людської злоби, болю, страждання. Проте тільки з Божою допомогою ми зможемо долати свої життєві випробування. Я твердо в це вірую і завжди намагаюсь уселяти це відчуття у серця всіх, кого знаю та люблю...».
Так говорив Віктор Ющенко — народний депутат, голова фракції «Наша Україна» у Верховній Раді, кандидат у Президенти. Він же:
— колишній директор Українсько-російсько го інституту менеджменту та бізнесу ім. Бориса Єльцина Міжрегіональної академії управління персоналом;
— колишній прем’єр-міністр;
— колишній голова Національного банку України;
— колишній перший заступник правління збанкрутілого агропромбанку «Україна»;
— колишній заступник головного бухгалтера ліквідованого колгоспу ім. 40-річчя Великого Жовтня;
— колишній член політради Народно-демократично їпартії України;
— колишній член КПСС, випускник відділення «пропагандистська майстерність» факультету ідеологічних кадрів Університету марксизму-ленінізму з червоним дипломом;
-- справжній доктор комуністичної теології.
Мало кому випадає здійснити таке «круте сходження» і разом з тим зберегти моральну «незайманість» та «цноту», якими так полюбляє хизуватися наш герой.
— Я вірю в Бога! — каже він і без жодних роздумів додає: Я — моральна людина.
Я запитую себе: «Що має статися з людиною, перш ніж вона раптом відчує в собі покликання нести маси високе Святе Письмо?». Декого може блискавка вдарити, і вони сприймають це як Божий знак. Але Віктору Ющенкові як знаку Божого вистачило того, що у нього виріс найбільший в Україні рейтинг. Наприкінці 90-х років минулого століття він побрався з американкою Kathy Clare Сhumachenko (точна дата шлюбу замовчується), корпоративним представником впливової у фінансових колах Заходу Barents Group of KPMG», транснаціональної корпорації, на рахунках котрої обертаються мільярди доларів. На тлі цих «успіхів» нашому герою почало здаватися, що у нього склались особливі стосунки Богом. Посудіть самі: «…Під час урочистої Пасхальної відправи я молитовно прошу допомоги та захисту всім своїм знедоленим, ображеним, покинутим співвітчизникам. Я сподіваюсь, що Бог не обійде всіх нас своєю милістю, буде допомагати завжди та повсякчас, посилати мудрість та терпіння, надиха на добрі та праведні справи…» (Віктор Ющенко. Христос Воскрес! // Україна молода. — 26.04.2003 р.). За звичайним здоровим глуздом, маючи таку анкету, такий життєвий досвід, син комуніста, сам колишній комуніст із 14_річним компартійним стажем (до КПСС він вступив у 1977 році, коли йому виповнилося лише 23 роки), Віктор Ющенко ніколи не був та й не міг бути по-справжньому релігійною людиною .
Але, можливо, хтось із тих, хто був зовсім поруч (а може, жив поверхом вище), чи жартома, чи з якоюсь іншою метою, прошепотів йому: ти обранець.
Він почув глас. Він побачив світло. Його осяяло. Він відчув себе покликаним, аби порятувати… Кого? Від кого? Це вже не мало значення.
Ющенко втратив відчуття реальності. Дослухатися до всіх лестощів стало означати дослухатися до небесних голосів…
Його зачарували безмежні можливості високої посади, на яку він замахнувся.
Але і це ще не все. Ющенко взяв на себе роль полум’яного борця за чистоту звичаїв, викривача хвороб та вад людських.
«Ми дев’ять років жили аморально», — проголосив він зі сторінок добре відомого у вузьких політичних колах видання. Мабуть, відтоді й закріпилося за Віктором Андрійовичем прізвисько «месія».
Нібито він насправді став «миром помазаний» (так буквально перекладається давньоєврейське Машиах — Месія, яке згодом отримало ще й грецький переклад Cristo,j — Христос).
Ющенкові подобається, коли товпа називає його ТАК, дарма що це блюзнірство.
«Давайте зрозуміємо одне, — каже Ющенко, — якась одна людина повинна взяти той хрест...»
(Громадське Радіо. — 13.06.2003 р.).
«Хрестоносець» Ющенко — зовсім не така людина, за яку себе видає. Ті, хто добре знає «месію», знають і те, що його зовнішня «моральна» видимість облудна. Служіння беззаконню інколи маскується критикою інших.
Пригадаймо, як Ісус, якого на словах так любить пан Ющенко, обурився проти тих, хто судить інших: «Або як ти скажеш до брата свого: «Давай вийму я тріску з ока твого», коли колода у власному оці? Лицеміре, вийми спочатку колоду із власного ока...» (Мт 7:4-5).
Все те, що Ющенка удавано дратує в інших, властиве йому самому. Але Віктор Андрійович просто не помічає власних вад. Для себе він залишає достатньо свободи й випрадань, а всім іншим: «або-або». Тож, Христове «Лицеміре!» адресоване в першу чергу до Ющенка, адже Христос не знав, що таке «піар».
Не завадило б і нам визначитися, що ж таке «піар» та «політичні технології». Адже ці слова є дуже важливими для подальшої розповіді про В. Ющенка.
Відомий шоумен Микола Вересень-Ситник із «безтабушною» відвертістю сповіщає: «Політтехнологія — це дурильня народу. Треба обдурити людей максимально ефективно, для того, щоб люди повірили, що чорне — це біле, а біле — це чорне» (Громадське радіо. — 19.05.2004 р.). Цей крутихвіст від журналістики говорить, чим переймаються так звані «чесні новини» на «5 каналі», фінансованому кумом Ющенка Петром Порошенком.
Цю ж думку підтримує Олег Мєдвєдєв, ще один (цього разу московський) політичний технолог блоку Віктора Ющенка «Наша Україна»: «Я цим займаюся більш-менш з різною інтенсивністю 10 років, і 10 років про це чую. У нас якось так повелося, якщо політичні технології, то вони неодмінно брудні…» (Громадське радіо. — 19.05.2004 р.).
Вишколень московських іміджмейкерів Олег Мєдвєдєв за допомогою отого чорного піару та брудних політичних технологій десять років надавав своїм клієнтам зовні привабливого вигляду. Нині в Олега Мєдвєдєва нове завдання: створити фальшиве, але привабливе обличчя для Віктора Ющенка. В цей час Олег Мєдвєдєв та ціла «команда» його колег докладають титанічних зусиль, аби зробити Ющенка Президентом України. Як?
«Чесний» новинкар Микола Вересень: «…Треба обдурити людей максимально ефективно, для того, щоб люди повірили, що чорне — це біле, а біле — це чорне».
Мені відома не вся правда про Віктора Ющенка. Я знаю, що все це (віра в Господа Бога й висока моральність) є звичайним піаром та звичайною політтехнологією. Розрахунок на те, щоб обдурить всіх.
Навіть побіжне знайомство із справжніми обста винами буття Віктора Ющенка дозволяє дійти висновку, що все, що ми бачимо і чуємо про нього від його оточення, є лише «імідж» або, іншими словами, оманлива видимість.
Правда виявляється дещо іншою і не такою красивою, як хотілося б самому Ющенкові та тим, хто розраховує на його прихід до влади.
Автор вдячний Дмитру Понамарчуку, президентові Фонду вільних журналістів імені Вячеслава Чорновола, за ідею, що породила цю книгу
Во время оранжевых событий были адекватные действия со стороны синих? Конкретно на этом сайте: оранжевые боролись с москалями. А теперь и с обратной стороны народ подтянулся.... Кто знает чем 2004г. аукнется
